Прокинувся під шум дощу з думкою, що в мене є трохи менше години, аби вигадати і виготовити собі бризковик до заднього крила. Бо досвід катання під дощем з брудною спиною вже є, і треба було з цим щось робити.
Півгодини умивання і сніданку пройшли в роздумах, а наступні півгодини — в одноособовому гуртку дитячої самодіяльності. Півлітрова пляшка моршинської, що трапила до рук, своєю формою підійшла ідеально. Тож мій рецепт.
Потрібні: пластикова пляшка 0,5 л, канцелярський ніж, маленька резинка для волосся
Знімаємо з пляшки етикетку
Гострим канцелярським ножем рівно відрізаємо дно і шийку
Розрізаємо по шву навпіл
Вирізаємо прорізи для зачеплення
Для краси і якості скруглюємо гострі кути
Відкручуємо гвинти, щоб від’єднати крило від тримачів
З’єднуємо бризковик з крилом резинкою для волосся. Я зачепив резинку за пластикові елементи з гвинтами. Вийшло дуже міцно і надійно
Приєднуємо крило назад до тримачів, закручуємо гвинти
Тепер спина і велосипед чисті, аж допоки бруд піде замість дощу.
P.S.: жодне слово в пості не є рекламою напоїв, безкоштовною, ані проплаченою ;-)
Це було в серпні 2011. Ми вирушили до Одеси втрьох: я, Аня і складаний велосипед.
Як незабаром з’ясувалося, велосипед мій виявився вантажопідйомністю в одну десятирічну онуку, великий дорослий рюкзак вагою в 10 кг, малий дитячий п’ятикілограмовий, сумку з інструментами, важким замком-тросом і, власне, 55 кг водія. Ніхто не очікував від маленького байка такого героїзму, тому, я вважаю, він гідний спеціальної згадки: Dahon SpeedD7, колеса 20 дюймів, вага десь 13 кг.
Всі пройдені Одесою 250 км Dahon’чик ніс Аню (не кажучи про мене) на червоній, добре помітній на фото подушці, і жодного разу не зламався.
Я теж жодного разу не зламався, хоча десять днів роботи дідусем далися нелегко. Я якось не очікував, що дитина – це рухливий, здатний до поглинання величезної кількості морозива і коли об’єкт, що несподівано міняє траєкторію, до того ж постійно звучить, але не слухає твого звучання, а також вміє перебувати в морі безвилазно з ранку до вечора і пірнати десять разів на хвилину (викликаючи панічні атаки у спостерігаючого мене), що має власну думку (наприклад, всі речі цілком можуть жити на підлозі або на ліжку, а зовсім не в шафі) і обожнює, на відміну від тебе, дивитися телевізор.
Отаке.
Доречі, згадав, що спеціально для Одеси встановив на заднє колесо широку покришку.
Весна в самому розпалі, і на дорогах вже багато велосипедистів. Інші ж тільки збираються почати їздити. Але новий спосіб пересування — це велика зміна в житті, і на неї потрібен час. Це як, наприклад, вчитися водити машину:
Коли я нарешті почала їздити велосипедом, мені було страшно, бо я не знала «як» це робити… власне, це в мене відбувається і з іншими речами, в яких я не петраю:
Велосипед же став однією з речей, яких я навчилася в процесі:
З часом я розібралася і призвичаїлася до нового способу життя:
Тож якщо ви хочете почати їздити велосипедом, відразу цього не станеться. Натомість процес можна зробити легким і приємним, розбивши його на маленьки кроки.
Можливо, одного дня ви здивуєтесь, як взагалі раніше пересувалися без велосипеда.
Підійшов до закінчення чудовий велосипедний день. Довге катання вже літнім Києвом передувало запашному чаю з печивом в гостях у письменника Петра Вакса. Три години бесіди про життя, подорожі і, звичайно, велосипеди пролетіли миттю. На пам’ять я лишив пару фоток з велопарковки, що прикрашає центр його квартири.
А ще тепер пан Петро долучиться до авторів цього блоґа під одним зі своїх псевдонімів — Динозаєць, — що мене дуже тішить.
Пару тижнів тому було вирішено випробувати свого міського поні в непролазних джунглях українського лісостепу. Тож наприкінці травня троє велосипедистів, не знайшовши для компанії більш нікого, сіли до електрички в напрямку Попільні.
Два дні подорожі на складаних велосипедах виявилися виснажливими, але в пам’яті в першу чергу лишилися задоволення від дороги, що стелиться кудись вдалину, краса краєвидів обабіч, аромат свіжоудобрених сільских городів, заразний сміх якоїсь тварюки коло табору на річці, дивакуватий стрій мікрогітари укулеле, зелений «борщ» з м’ятою та багато інших цікавинок.
Окрема величезна подяка Андрієві та його кішці Діві, що зустріли нас в Білій Церкві та зручно влаштували на ніч :-)
Вчора завершив перший цикл своєї маленької ініціативи: відвіз пару кіло батарейок до пункту прийому, тож тепер можу поділитися.
Процес дуже простий, але деякі моменти виявилися цікавими.
Наприклад, не знайшовши адекватних на вигляд кошиків у крамницях, вирішив зробити власний. Кошик мав привабливо виглядати, його призначення мало бути зрозумілим, а використання — максимально простим. В хід пішла коробка з-під бездротового маршрутизатора. Трохи роботи ножицями, яскрава ілюстрація з Мережі, клей — і акуратний білосніжний кошик готовий до роботи.
Далі треба було відвоювати для нього якнайзручніше місце (це ще досі в процесі, насправді :-) ), і пояснити необхідність «тепер кидати батарейки осьо сюди», паруючи насмішки жартами.
І — диво — незабаром мене попросили вивільнити кошик, що вже почав переповнюватися. Тож теплого весняного дня важкий пакетик проїхався на велосипеді до оперативно-рятувальної служби «SOS».
Мене там зустрів дуже привітний чоловік, подякував за пакунок, показав документи про надсилання на перероблювальний завод півцентнера батарей, розповів, що вони приймають також ртутні термометри та енергозберігаючі лампи (ви знаєте, що в них теж є ртуть?)
Потім в мене була чудова поїздка Трухановим островом, але про те вже якось іншим разом.
Проїхатись Києвом у справах за десяток кілометрів, потім поспішати назад. Відчути, що готовий багато віддати за отой гарячий налисник з вуличної крамнички. Посміхнутися продавчині й попросити узвару просто до велосипедної фляги. Виявити, що сидіти на бетонному парапеті вже зовсім не холодно. Піти на незвичайну вечірку до друзів, а потім, видихаючи пару в нічне повітря, крутити додому від метро.
![Сьогодні вперше побачив повністю зайняту велостійку в ранковій міській електричці =] І щонайменше один пан з велосипедом сів у інший вагон.](http://24.media.tumblr.com/46e4a8660bcd115734fbeb49687149be/tumblr_mmh2iq0kWZ1s42x3mo1_500.jpg)
