З велосипедом

0 notes &

Великий тягар (переклад)

Їзда велосипедом банальна. Але я постійно підбиваю себе на незвичайні вчинки.

image

image

image

image

image

Ніщо так не допомагає відчути себе всемогутньою, як великий вантаж.

Оригінал на bikeyface.com.
Переклав Ведомир Ареміх.

5 notes &

Cісти на сідло у Брюгге…

Навесні випала нагода побувати в Бельгії. Приблизно рік тому я поставив собі за ціль крутити педалі скрізь, де подорожуватиму. І хоча з технічних причин це не вийшло зробити в Брюселі, бажання було реалізовано в Брюгге.

Отож, серце Фландрії, двоє нас, два ровери, 1 день (і, звичайно ж, типова бельгійська погода — дощ).

Не зупинятимусь детально на описі міста — це я навряд зроблю краще першого-ліпшого путівника чи вікіпедії, скажу лиш, що історичний центр міста внесений до світової спадщини Юнеско. Статки міста в Середні Віки були неймовірно великими, звідси — численні пам’ятки архітектури, збережені в чудовому вигляді й дотепер. І що справді вражає, так це цілісність: це не окремі шматки поодиноких будинків на певних вулицях, як це часто буває, — це, в принципі, суцільна частина міста — за день не обійдеш.

Однак в прокаті ми взяли байки і спробували об’їхати. Отож, трохи вражень.

По-перше, місто цілком обґрунтовано називають північною Венецією: 3 глибокі канали, 54 мости, в тому числі і розвідні. Далі — ратуша, собори, вежі, будинки багатих міщан, середньовічні сади — все поєднується у справді неперевершений архітектурний комплекс, усю величність якого надиктовує саме виваженість і висота готичних веж.

Висота окремих на фоні інших кількаповерхових споруд вражає, а от ширина вулиць розчаровує: розминутись на дорозі з авто загалом можна, а розминутись на тротуарі з людиною буває дуже проблемно. А коли вас їде двоє… Крім того, вимощена бруківкою дорога стає слизькою для гальмування — крутити педалі потрібно справді любити, щоб іти в прокат, коли починається злива.

Але воно того справді варте: за неповний день Брюгге можна об’їхати на велосипеді. Особисто я відчуваю місто не у наповнених туристами будівлях на путівникових маршрутах, а катаючись без карти по різних маленьких вуличках, де живуть місцеві. Там — дух міста, його атмосфера. А в центрі Брюгге такі вулички практично не змінюються століттями…

Це вражає. З іншого боку навіть трохи заспокоює, врівноважує. Насамкінець — здорово надихає!

Роман.

1 note &

Подорож з Dahon’ом

Коли кілька років тому я придбав складаний велосипед, першою країною, куди я з ним поїхав, була Туреччина. Я й купував його саме для покатушок в інших країнах. Щоправда, з’ясувалося: навіть складений, байк до чемодану не влізає. Я купив найбільший, який був в магазині, чемодан, і насилу запхнув в нього Dahon. Довелося знімати колеса і класти їх окремо.

Сама валіза, до речі, важила 7 кілограмів, а велосипед майже 13. Так що в сумі 19,5 кіло якраз вписувалися в багажний ліміт.

Це був мій перший досвід, багато чого я ще не знав. В Мармарисі виявилося, що колеса не стають на місце: рама погнулась, та й ободи теж давали легку вісімку. Вантажники в аеропортах усього світу з валізами особливо не церемоняться, як відомо. Мені вдалося все ж розігнути раму і вставити колеса, а вісімки мені потім вже в Києві усунули.

Спочатку я виносив велосипед з готелю в чохлі, і вже потім ми каталися Мармарисом (подрузі моїй ми взяли другий велосипед в оренду). А після здогадався пристібати Dahon замком до стовпа біля готелю, і на ніч теж.

Процес розпакування.

image

image

image

image

До наступної поїздки, в Ейлат (Ізраїль) я підготувався краще. Між частинами велосипеда проклав поролон, в раму вставив дерев’яні розпірки, і це допомогло.

Спочатку ми гостювали у мого друга в Тель-Авіві.

— Що це в тебе за чемоданіще такий? — здивувався Гриша.

— У ньому велосипед.

— Велосипед? В Ейлат? — ще більше здивувався друг. — Але навіщо? Можна ж взяти напрокат.

Не пояснювати ж йому, що не хочеться платити по шість, вісім чи десять доларів на добу (в деяких країнах більше) за велосипед, коли у тебе свій б’є копитом. До речі, дружина мого друга теж дивувалася, але потім наші друзі тактовно уникали велосипедної теми. Вони просто зрозуміли, що ми на ній злегка рушили розумом.

В Ейлаті нас зустрів господар орендованої заздалегідь квартири. І відразу гостинно підхопив великий чемодан.

— Обережно, він важкий, — сказав я. — У ньому велосипед.

Я очікував, що господар почне дивитися на мене з підозрою і крутити пальцем біля скроні. Але він не відреагував. Після виявилося, що він і сам веломаньяк! Ось чому він не здивувався. Він їздить по Ейлату на електровелосипеді (у нас вдома в Києві тоді теж був електробайк), а в коморі у нього стояв запасний звичайний. Його він і дав нам в якості другого.

Завдяки велосипедам ми не тільки об’їздили все місто й пляжі, а й потрапили туди, куди без велосипедів ми змогли б дістатись лише на дорогому таксі, або автобусом, якого треба чекати цілу годину. А саме на дельфінячий риф і в океанаріум.

Кілька фото з ​​Ейлата.

Юля та пальми :)

image

Я на узбережжі Червоного моря дивлюся навколо, мов той Динозаєць :) (велосипед той самий, якого хазяїн квартири нам дав покататися — до речі, безкоштовно!)

image

Ми їдемо до океанаріуму. Десь приблизно 8 км, 5 з яких — комфортною велодоріжкою. На фото добре видно ейфорію, яка опановує мене завжди в будь-якій країні, коли я бачу велодоріжку :)

image

Dinozayats

0 notes &

Переїзд

Чим велосипед не вантажний транспорт? Це я зрозумів уже давно, тому коли прийшов час переїхати до іншої квартири, я взяв свої улюблені велосумки, навантажив їх найважчими речами. В рюкзак поклав те, що було полегше, але об’ємніше. І поїхав удавати з себе неабиякого туриста.

Однією ходкою, звичайно, не обійшлося, але оскільки в Кракові все близько, це не стало проблемою. Другий раз, пізно ввечері, я радував міських перехожих і велосипедистів прапором імені чистих підлог, що стирчав з велосумки.

Якщо у вас є велосипед, пам’ятайте, що після певного дообладнання він може стати невеличкою вантажівкою. Допоможе, наприклад, з вітерцем привезти продукти з ринку чи супермаркету, або, як в цьому випадку, переїхати у квартиру вашої мрії.

P.S. Останнє фото надсилаю на конкурс АВК. Воно, як на мене, безнадійне, але головне ж брати участь, правда?

Ведомир.

0 notes &

Читачам «З велосипедом»

image

Привіт, друзі!

Так вийшло, що сторінка «З велосипедом» у Фейсбуці з’явилася майже через два роки після відкриття блоґа. Зараз розумію, що така затримка могла бути помилкою, бо вже за кілька днів після відкриття наших любителів стало більше 100 (не без допомоги одного з авторів, пана Динозайця ;-). Причому більшість цих людей мені особисто не знайомі, що радує ще більше.

Саме тому вирішив, що окремим записом маю представитися новим читачам.

Мене звати Ведомир Ареміх. Я музикант, але цікавлюся темою велосипедів як міського транспорту.

Ідею такого сайту підказали дві гарні людини, Кевін Мейне з Європейської федерації велосипедистів і Ренді Нойфельд із Фонду SRAM, яких я зустрів на Велофорумі 2012 року. Їх слова звучали так: «Зміст усіх інтернет-ресурсів, що пов’язані з просуванням велотранспорту, майже завжди обмежуєтся скаргами на те, як важко жити велосипедисту. Потрібні ресурси, які б розповідали і про позитивні сторони». В якості прикладу Кевін привів свій блоґ idonotdespair.com. Про нього в мене є одна з перших статей.

Ми з Миколою Вогником вирішили створити щось подібне для українського читача. Однією з ідей була наявність кількох авторів. Хоча наразі більшість статей все-таки мої, я все ще сподіваюсь, що коли-небудь знайдуться нові активні дописувачі. Друга ідея — жодного негативу, жодних скарг. Цього дотримуються усі автори.

Тож запрошую читати «З велосипедом», а також проглянути попередні дописи, бо за час існування блоґу там зібралося чимало цікавого і корисного. Ще запрошую бажаючих долучатися до авторів. Пишіть мені на Фейсбук або на vedomyr@me.com, і я розповім, як це зробити.

Приємних поїздок!
З радістю,
Ведомир.

0 notes &

Central Park і велосипедні пригоди

Кожного дня в Нью-Йорку я нудив та бурмотав, що хочу покататися велосипедом по Central Park. Тому що Ти мала необережність ще в Києві показати мені посилання на веб-сайт, де давався опис парку і дрібними буквами обіцяли прокат байків.

— В Одесі каталися, — загинав я пальці, — в Севастополі теж… В Аланії… Навіть у Москві проїхали сто метрів…

Манхеттен і Бруклінський міст, Бродвей і Метрополітен-опера здивовано переглядалися: а ми? О, я був в захопленні від міста. Але ви ж знаєте, що таке ідея фікс. Вона сидить скалкою десь у потилиці і не дає спокою. І взагалі, якщо вона охоплює такого зануду-маніяка, як я, то чекай проблем.

В Central Park ми були під час першої ж прогулянки містом з нашими друзями. Чудовий парк. Нахабні білки дуже дивуються, коли ти проходиш повз них і не частуєш. Квітучі дерева. На кожному кроці дерев’яні лавочки, на чиїх спинках металеві поліровані таблички: лавка імені такого-то. Траплялися й вакантні сидіння.

Потім були дні з дощем і без, Нью-Йорк продовжував приголомшувати. І нарешті настав Цей День. Удвох, без супроводжуючих ми цілеспрямовано вийшли з сабвею біля парку. Стояла незвичайно тепла сонячна погода. «Знайдемо-знайдемо!» — казав я голосом зайця з мультфільму. Хоча в те, що на величезних просторах парку можна знайти крихітний велопрокат, вірилося слабо. Ми просто гуляли і насолоджувалися.

Ось довге озеро і незвична для міста черга… Ага, городяни вишикувалися за лодками й веслами. Але що це? Вдалині видно напис «Bicycle Rent». Ура!

Тремтячи від радості, ми заплатили по 9 доларів за годину їзди і вилізли на залізних коней з написом Cruiser на борту. Простий без перемикача швидкостей древній агрегат, гальмувати треба обертанням педалей назад… Але ж це Велосипед!..

image

І ми покотили парковою доріжкою, безперервно фотографуючись. Апофеоз моєї подорожі в Нью-Йорк настав. Ми обганяли бігунів, що трусили строго розміченою для них лінією, нас обганяли байкери на шосейниках. Зелені галявини були завалені розніженими на сонечку нью-йоркцями. На пагорбі скажено пританцьовував одинокий чорношкірий хлопець з величезним чорним магнітофоном-касетником під пахвою. Словом, все було прекрасно, велосипеди несли нас гладким асфальтом кудись вниз і вбік.

image

Через півгодини я занепокоївся: як повертатися будемо? Порадилися й вирішили їхати далі: дорога закруглялася й начебто неминуче мала повернутися до свого початку, тобто до прокату.

Хвилин через сорок мені почали приходити в голову дивні спогади. Наприклад, що Central Park — один з найбільших в світі, і що його площа… Там були якісь цифри…

Тут я помітив, що ми вже втретє проїжджаємо повз тих самих тіл на тій же галявині, це якщо подивитися ліворуч. А якщо праворуч — знову вдалині блискуча куля на площі і знайомий силует двох гігантських будинків.

Заблукали!

На секунду я уявив, як ми до вечора колесимо нескінченними заплутаними алеями й не можемо знайти прокат, я залишаюся без зданого в заставу паспорта і тепер мене не пустять в літак. Як же я повернуся додому?!

Охоплений жахом, я умовив Тебе спитати дорогу, бо сам я не зміг би порозумітися англійською. Ти хотіла просто із задоволенням витратити хвилини, що залишилися, але мій нещасний вигляд Тебе, напевно, розчулив. Почалися розпитування.

image

Перша складність полягала в тому, що треба було хоч когось пригальмувати. Друга — зрозуміти відповідь. Час ішов, розпитування нічого не давали. Ми повільно (я ще й приречено) їхали далі. Перед очима у мене стояла інформація, що Central Park за площею вдвічі більше Монако і тягнеться від 59-ї до 110-ї стріт, має велику кількість алей (авжеж!) та кілька штучних озер. Принаймні є де втопитися від горя.

Минуло вже більше години. Безперервно шукаючи очима чортів прокат, я, як пишуть у протоколах ДТП, не впорався з керуванням і врізався в один з дорожніх знаків. Яскраво розфарбовані, вони час від часу траплялися на шляху. Почувся звук, який описати словами я не можу. Всі навкруги здригнулися й подивились на мене.

Але я не впав і навіть не забився. Знак виявився встановленим на гнучкому гумовому шарнірі. Завбачливо… Напевно, якраз для заблукалих велосипедистів.

image

Я зрозумів, що втрачати більше нічого, треба влаштовувати паніку. Поклав велосипед на узбіччя і з похмурою рішучістю вийшов на середину алеї. Якраз в цей момент нею повільно проїжджав джип з написом на борту «Park Service». Я кинувся йому напереріз і замахав руками. Джип зупинився.

За кермом сидів співробітник паркової служби у формі рейнджера і з суворим обличчям. У нас відбувся приблизно такий діалог:

— Ми заблукали! Не можемо знайти прокат велосипедів. Скажіть, як його знайти?

(Напевно, його здивував займенник “ми”, бо я в його полі зору був один, але подиву він не показав. Ти в цей момент допитувала байкера, якого відловила на повному ходу десь осторонь.)

— В якому саме прокаті ви брали велосипед?

— Біля човнової станції.

— Ага. — Ледь помітний кивок. — Вам треба повернутися назад, взяти трохи лівіше, потім по дорожній розмітці різко вправо. Там ви побачите озеро, станцію і свій велопрокат.

— Величезне спасибі, мій рятівник!..

Якщо ви зараз попросите мене відтворити це мовою оригіналу, я не зможу — знову забув. Але тоді від жаху я вільно заговорив англійською.

Ну, знайшли ми свій прокат… Доплатили за запізнення. День знову став яскравим і сонячним, а життя з прогулянками Нью-Йорком — чудовим.

Я з полегшенням притиснув до грудей паспорт і присягнувся: відтепер в кожному місті, де я буду віддаватися своїй шкідливій велосипедній звичці, стану або робити позначки крейдою на дорозі, або розмотувати вказівну нитку. Або просто-напросто присобачу на велосипед навігатор, який скаже мені ніжним жіночим голосом щось на зразок: «Аfter three hundred yards you must turn left».

image

Dinozayats.

0 notes &

Нью-Йорк велосипедний

В наступному житті я бажав би жити в Нью-Йорку і бути кур’єром. А втім, згоден і просто велосипедом. У цьому місті життя у них прекрасне: всюди велодоріжки, а де їх нема, автомобілі все одно пропускають.

image

Ось типовий Нью-Йоркський кур’єр. Мчить як вітер, на шиї важенний ланцюг із замком. Щоб миттєво пристебнути байк й бігом доставити необхідне клієнтові.

image

«Велосипедисти! Повільніше!» Такі заклики тут не рідкість.

image

Велотаксисти біля Центрального Парку.

image

Коли бачу в будь-якому місті світу велодоріжку — припадаю до неї всім серцем. У Києві такої нема.

image

Не залишайте велосипед на вулиці більше ніж на рік! А то залишиться одне колесо.

image

У кожному такому магазині мені нестерпно хотілося купити що-небудь велосипедне.

image

Тандем! І звичайно ж, романтична парочка.

image

І знаки, й дорожня розмітка враховують велосипедистів як рівноправних учасників дорожнього руху. Заздрю!

image

Гламурненько.

Ну й наостанок ще декілька світлин без подпису:

image

image

image

image

Dinozayats.